ЯК ЖИВЕТЬСЯ МУЗЕЮ В ГУСЯТИНСЬКІЙ ОТГ

28.02.2018 07:30

Минуло рівно три роки як в Україні почалося впровадження адміністративно-територіальної реформи, яка полягає у наданні більших повноважень органам місцевого самоврядування (децентралізації) та зміні адміністративно-територіального поділу. Станом на сьогодні створено близько 800 об`єднаних територіальних громад (ОТГ) (з очікуваних 2000), які вже мають перші успіхи і зіштовхнулися з окремими труднощами. 

Ще у 2016 р. «Музейний простір» поцікавився, чи є якийсь алгоритм поведінки музеїв, що зберігають державну частину Музейного фонду України і перебувають у комунальній власності районних, селищних та міських рад, в умовах реформування. Але ні регіональні представництва виконавчої влади, ні очільники новостворених ОТГ, ні музейники і навіть тодішнє Управління музейної справи та культурних цінностей Міністерства культури України нічого коментувати не могли. Бо теорія була непрописана, а практика – відсутня. Та відтоді пройшов час і вже можна вести мову про досвід. 

Два роки на Тернопільщині своїм життям живе Гусятинська об`єднана територіальна громада, утворена однією з перших в Україні 4 вересня 2015 р. Вона об`єднує 3 села (Бондарівку, Вільхівчик і Суходіл) і смт. Гусятин, в яких загалом проживає 8,5 тис. громадян. Цій громаді пощастило мати не лише фантастично красиву подільську природу, мінеральну лікувальну воду, деякі ресурси, а й краєзнавчий музей. Як саме відбулося внормування його життя за новими правилами (якщо такі є), чи відрязняється життя до і після реформи, і яким є ставлення до неї, ми запитали у директорки Гусятинського краєзнавчого музею Ольги Гофман. 

 

 

 

-          Ольго Володимирівно, коли, взагалі, почалася історія музею, який Ви очолюєте?

 

Музей був заснований у 1979 році. Спочатку як «народний», потім, у 1982-му, він став відділом Тернопільського обласного краєзнавчого музею, у 2002-му нас підпорядкували Відділу культури Гусятинської райдержадміністрації, а в 2005-му – перепідпорядкували Гусятинській районній раді. І хоч ОТГ було створено у вересні 2015 року, у її власність ми перейшли тільки у квітні 2016-го, більше ніж за півроку.  Від 1979 року музейна експозиція розміщувалася у приміщенні колишньої Гусятинської синагоги (пам’ятка архітектури ХVІІ ст.), а у 2006 році, через катастрофічну аварійність приміщення, нас вимушено переселили у іншу будівлю.

 

-          Що є особливою гордістю і родзинкою колекції Гусятинского музею?

 

На сьогоднішній день колекція основного фонду музею нараховує 14 тис. одиниць збереження. Ми маємо колекції народної кераміки, текстилю, предметів побуту, рідкісних книг, документів, фотографій. Ви здивуєтесь, але колекція живопису і графіки – це роботи Олексія Шовкуненка, Сергія Григор’єва, Олени Яблонської, Валентина Рекуненко, Михайла Дерегуса, Василя Непийпиво, Анатолія Домнича, Василя Гуріна, Оксани Лисенко, Михайла Піпана. Основна експозиція музею займає площу біля 400 м. кв. Вона знайомить з історією і культурою Гусятинщини у співставленні з загальноукраїнським контекстом.

 

 

 -        Розкажіть, як саме проходив процес формування громади і вибору нею тих установ, яких вони взяли на баланс

 

Очевидно, що всім керівникам музеїв районного та обласного підпорядкування доведеться пройти цей шлях. Однозначно можу сказати, що абсолютно для всіх закладів культури шлях переходу буде болючим  і досить непростим. Особливо у невеликих громадах з низькими показниками фінансової спроможності. Тут музейним закладам задля «виживання» потрібно буде постійно доводити свою значимість: як на бюджетних комісіях, так і перед депутатами місцевих рад ОТГ. 

Мені особисто на бюджетній комісії було сказано: «Ми беремо музей на баланс громади за умови зменшення штатних одиниць  до 4-х: директор, науковий співробітник, екскурсовод та прибиральниця». Зваживши, тоді, у 2016-му, всі «за» і «проти», я погодилася. Знаючи, що в таких обставинах весь багаж  надзвичайно  відповідальної  та складної науково - фондової роботи мені доведеться взяти на свої плечі. Розумію, що кожен професійний музейник дорікне мені, що при такій кількості штатних працівників проводити роботу, передбачену галузевим законодавством, неможливо… Але сьогодні  я переконана, що два роки тому, пішовши на компроміс, я зробила все правильно, тому що це був єдиний шанс зберегти музейний заклад  в новоствореній громаді.

До речі, одночасно із музеєм на баланс ОТГ був переданий і місцевий кінотеатр, який через рік ліквідували, а приміщення і майно передали на баланс відділу культури ОТГ. Повний процес передачі всіх закладів культури Гусятина не завершився і до сьогодні. Чому так? Існують різні причини: перша - це великі штати існуючих районних закладів культури, які громада неспроможна фінансувати. Друга очевидна причина (та,  на мою думку, головна) - це те, що районні управлінські структури  існують до сьогодні  і кожен  має тут свої інтереси, якими не хоче поступитися. Що само по собі створює  нагнітання незадоволення в самій громаді. Перетягування каната значимості чиновників  між районними повноваженнями і повноваженнями ОТГ триватиме до того часу, поки не завершиться процес децентралізації і повна ліквідація районів.

 

-          Коли музей взяли на баланс ОТГ, чи потрібна була потім перереєстрація музею? Скільки часу це зайняло? 

 

          На черговій сесії ОТГ (травень 2016 року) було прийнято Статут музею у новій редакції, потім було здійснено перереєстрацію. Але цей процес зайняв небагато часу і пройшов, можна сказати, без особливих стресів.

 

-          Якими є правила перебування музею на балансі ОТГ? Це пожиттєво чи ви мусите щороку доводити свою спроможність? 

 

Перебування музею на балансі ОТГ не є пожиттєвим. Доля музейного закладу залежить від волі депутатів місцевої ОТГ. А це, в основному, місцеві підприємці. Вони і прийматимуть рішення. Музей постійно повинен шукати можливості доводити свою значимість для громади. Часом доводиться бути дипломатом і завжди – думати наперед, проявляти неабияку спритність в «закулісних» інтригах, щоб не постраждала установа, щоб зберегти музейні фонди. Адже навіть те саме приміщення, в якому знаходиться музей, для когось – це лише квадратні метри потенційно орендної площі… Все не так просто, як може здаватись. Реально, на цьому рівні, всі галузеві закони переходять на другий план. І після цієї шоково-стресової  терапії «пацієнт» - культура –  або виживе, зрозумівши нові правила, або ж відійде у архіви історії.

 

-          Чи відомі Вам випадки, коли ОТГ не взяла на баланс музей? Чи відомо Вам, що  у тому випадку сталося з музейними фондами? 

 

Мені невідомі випадки, коли новоутворена ОТГ не взяла на баланс музей. Але знаю музей, який фактично не працює, але його перевели у громаду.  Вся інша інформація чомусь «за сімома замками». Думаю забирають на баланс заради приміщення, яке можна буде приватизувати після офіційної ліквідації музейної установи.

Що станеться з музейними фондами,  якщо ОТГ вирішить ліквідувати музей? Можу сказати однозначно: в більшості випадків ніхто нікуди музейні фонди передавати не буде. Сама процедура передачі, що виписана галузевим законодавством, як я уже згадувала, досить складна і довготривала. А якщо музейні експонати залишаться без відповідального нагляду, то про їх подальшу долю можна тільки здогадуватися…  «Що цінне розкрадуть, а решта спалять», - такі висновки якось озвучив мені один небайдужий відвідувач.

За моєї пам’яті, у 70-80 роках ХХ століття, коли комуністичний режим масово закривав церкви і церковні реліквії вивозилися у невідоммому напрямку, це було не що інше, як злочинна легалізація  масового пограбування  релігійної культурної спадщини українського народу, за яку ніхто не покараний  і уже ніколи  не понесе відповідальності. Акція ж проходила під гаслом  знищення релігійних пережитків. Ситуація  може повторитися з музейними фондами, але під іншим гаслом.

 

-          Розкажіть, яким чином відбувається ваше фінансування? 

 

Перша серйозна фінансова вимога до музею була поставлена відразу після переходу в ОТГ: треба самим заробляти кошти через надання платних послуг населенню. Але при цьому ніхто з керівників не хоче задуматися, наскільки проблематично невеликому музею мати вагомий дохід від надання платних послуг, коли: а) туризм існує тільки на папері, в звітах чиновників, які відповідають за розвиток туризму як в регіоні та і на місцях, у вигляді різнопланових «туристичних агенцій», отримуючи за це з року в рік чималу зарплатню; б) місцеві чиновники  постійно  водять делегації на безкоштовні екскурсії; в) вхід на масові заходи,  організовані  в експозиції музею, за ініціативою відділу культури ОТГ, теж безкоштовний. Фактично вхідну плату справно оплачують учні шкіл, студенти коледжу, пересічні мешканці. Але їх не так багато, бо ж у громаді – 8 тисяч громадян. І що ж виходить  у нас із платними послугами? Парадокси здорового глузду!...

 

 

-          Ви робите якийсь бюджетний запит на рік? Як змінився Ваш бюджет в статусі музею при ОТГ? Чи зявилися нові статті видатків? 

 

Згідно Статуту, наш музей обслуговує бухгалтерія Відділу культури, туризму, молоді та сім’ї, фізкультури і спорту Гусятинської селищної ради ОТГ. Бюджет музею в статусі громади змінився у значно гіршу сторону. Відділ культури ігнорує наші запити щодо надання  музею кошторисних призначень на рік. Наприклад, в бюджеті Гусятинської селищної  ради на оплату праці 4-х штатних співробітників музею виділено 276 790 грн. на рік, а на оплату праці 5 працівників Відділу культури  ОТГ  - 479 600 грн. Майже у два рази більше. На сплату наших комунальних послуг (вода, опалення, електроенергія) передбачено 35 000 гривень в рік.

 

-          Чи передбачаються, приміром, кошти на поповнення фондів? На туристичні буклети, які можуть бути візитівкою громади… 

 

Кошти на поповнення фондів кошторисними призначеннями не передбачені.  На видання туристичних брошур та буклетів в минулому ще можна було знайти спонсорів, сьогодні це дуже проблематично. Бюджетна комісія селищної ради ОТГ, за словами працівників Відділу культури ОТГ, постійно нарікає, що музей забирає велику кількість коштів із бюджету ОТГ… Мені здається, що це передвісники того, що є депутати, які готують «грунт» для подальшого лобіювання ліквідації музею. Дай Бог, щоби я помилялася...

 

-          Якою є кількість відвідувачів у Вашого музею? Чи багато туристів відвідує Гусятин? Чи є у Вас екскурсії чи туристичні маршрути поза музеєм, в інші населені пункти громади?

 

За минулий рік (без будь-якого накручування цифр) музей відвідало трохи більше 5 тисяч чоловік. Ми для них провели 152 екскурсії, оформили 14 нових виставок. Майже всі відвідувачі - це місцеві жителі та їхні гості, учні шкіл, студенти, пацієнти водолікарні. Коли в Гусятині працювали  санаторії  «Збруч» та «Медобори», коли в район приїжджали  десятки делегацій для обміну досвідом «високопродуктивного розвитку сільського господарства» із Болгарії, Югославії, Росії, Угорщини, коли в с. Раштівці Гусятинського району відбувалися фестивалі родового вогнища рідновірів, куди приїжджали тисячі їх прихильників з усього світу -  всі вони були нашими відвідувачами, і тоді відчувався туризм. До речі, унікальна експозиція городища-святилища Бохіт, яке входило в «Збручанський культовий центр», що оформлена в приміщенні малого експозиційного залу музею за рахунок грантового проекту районної ради,  стала візитівкою краю і дуже цікавим об’єктом для потоку туристів.

 

 

На сьогоднішній день туристів до Гусятина  заїжджає дуже мало. І на практиці туристичні маршрути поза музеєм в основному ми організовуємо за індивідуальними замовленнями. На постійній основі, з такою кількістю штатних працівників, нам це не під силу. Та й черги з охочих на такі тури немає. Хоча в своїй роботі ми не відмовляємося від жодної екскурсійної пропозиції,  яку люди готові оплатити.

 

 

-         До Вашого музею в новому статусі ж була також застосована конкурсна процедура? Що Ви можете сказати про сам конкурс і враження від нього?  

      

Для галузі культури у невеликих містечках серйозною проблемою є відсутність кваліфікованих кадрів – високопрофесійних галузевих  менеджерів. Тому при застосуванні конкурсної процедури на всі посади керівників закладів культури  у нас були  єдиними претендентами  ті ж самі керівники. Вища політехнічна освіта, відсутність стажу не були перепоною для проходження конкурсу.

Не зрозуміло, чому законодавець, задумавши реформування культури, не передбачив перевірку проведення конкурсної процедури щодо дотримання законодавчих норм. Моє загальне враження після проходження конкурсної процедури: недоцільно  запроваджувати конкурсний відбір в галузі культури в громадах з населенням до 10 тисяч чоловік. Тут проживає в основному сільське населення і галузевих спеціалістів просто немає. Також законодавець  мав би передбачити, що буде з музейними фондами, коли у невеличкий  музейний колектив (2-3 працівники) як директор прийде непрофесійний, пролобійований певними політичними силами, претендент… Звісно,  музейні фонди певною мірою захищені законодавством… Але саме від керівника залежить втілення в життя того ж законодавства... 

Як професійний працівник культури з великим стажем роботи хочу сказати, що у випадку  повного розпаду  в новостворених ОТГ такої галузі, як культура, можна з часом відновити  роботу бібліотеки, закупивши нові книги; організувати діяльність центру культури і дозвілля, закупивши музичні інструменти, сценічні костюми, призначивши креативного менеджера; відкрити нову школу мистецтв для талановитих дітей, призначивши висококваліфікованих викладачів з вищими освітами, проте музею без музейних фондів не відкриєш НІКОЛИ. Всі музейні предмети в одиничному екземплярі, які дуже легко безповоротно втратити при непрофесійному підході до їх збереження. Сьогодні депутати ОТГ не хочуть навіть слухати, що при ліквідації музею його фондова колекція ОБОВ’ЯЗКОВО!!! передається за рішенням Міністерства культури України  іншому  державному музею. Інакше – має бути відкрито провадження…

Сьогодні мені приходиться часто працювати із чиновниками, які розглядають музей як приватну власніть, коли  даються усні  вказівки «до виконання»,  які  повністю ігнорують галузеві  законодавчі вимоги. Тільки тому, що «я ваш начальник». Один депутат мені навіть якось сказав: «Мені твоє законодавство по барабану. Буде так, як проголосують місцеві депутати!».

 

-          Якими є основні досягнення музею за ці 2 роки роботи? Що плануєте в найближчій перспективі?

 

Основними досягненнями я вважаю проведення фотооцифрування трьох фондових груп,  вдосконалення  креативної художньої подачі музейних фондів у новоствореній експозиції, залучення в роботу нових методів промоції музею. Ну і вміння знаходити компроміси із районною та місцевою владою в найскладніших ситуаціях у  питаннях музейної роботи.

Я по життю великий оптиміст, тому всупереч певним труднощам планую в найближні місяці розробити  та подати на затвердження сесії Гусятинської селищної ради ОТГ «Програму  популяризації шляхом модернізації охорони культурно-історичної спадщини, що зберігається в Гусятинському краєзнавчому музеї на 2018-2022 роки» та активізувати роботу в соцмережах, зокрема, в плані реклами архівних фотодокументальних музейних предметів через соцмережі. Переконана, що  така форма роботи дасть результати в майбутньому, для  запобігання загроз можливого знищення культурного надбання і музею.

 

-          Чим є музей в ОТГ для громади? Якими є основні проблеми, якщо дивитися на реформу через призму музею?

 

Музей в ОТГ - це заклад культури, який ніби як презентує історію краю, культуру, куди в  будь-який час можна привести найвибагливішого гостя, українського чи іноземного, і показати йому комплексний підхід до розвитку громади, увагу до культури і сфери послуг, освіченість і вектор на Європу… З іншого боку -  це неабиякий головний біль притомних представників місцевої влади ОТГ. Бо беручи на баланс музейний заклад, далеко не всі депутати усвідомлювали  всю відповідальність  за збереження тієї частини державного музейного фонду України, що зберігається в окремому музеї.

Нажаль,  сьогодні частина представників  місцевого депутатського корпусу розцінює музей, який тепер належить громаді, як власніть, якою можна розпоряджатися на власний розсуд чи за їх колегіальним рішенням. Мені неодноразово говорили: «Ваші галузеві закони нам не указ», «Чому б не продати картину, щоб  заплатити за опалення приміщення музею?», «Якщо музейні фонди не належать громаді, тоді нехай Міністерство культури України платить громаді оренду за збереження культурно-історичної спадщини на території ОТГ». Як керівнику музею мені страшно це чути… А аргументи, що це кримінальне порушення, підприємець з тугим гаманцем, і за сумісництвом – депутат, не чує і не сприймає. Це страшно, але… вони не розуміють, для чого утримувати музейний заклад, чи якийсь інший, якщо немає матеріальної вигоди… І крапка.

 

-          Як музейник і як громадянин: що Ви можете сказати про децентралізацію? 

 

Маючи уже певний досвід роботи в ОТГ та незважаючи на всі труднощі, як громадянин, я  переконана, що треба і далі рухатися у обраному напрямку децентралізації, дороги назад немає. Слабодухі, безініціативні, ті, хто хочуть жити, як раніше,  повинні мовчки зійти з дистанції. У всіх сферах.

А як музейник, мушу сказати головне: якщо на рівні  Президента України, Кабінету Міністрів України терміново (наголошую, терміново!!!)  не буде суттєво посилена відповідальність за колегіальні рішення місцевих ОТГ, які порушують галузеве законодавство музейних закладів (зокрема «Положення про музейний фонд України»), через декілька років фонди десятків дрібних регіональних музеїв будуть втрачені. Яким чином? Все дуже просто: штати музею оптимізуються до двох посадових одиниць (директор і 0.5 посадового окладу прибиральниця); при звільненні директора музейні фонди передавати нікому. Спочатку все «зависає» в часі, а потім, через кілька місяців, коли всі забули і ніхто не контролює, ліквідовується, знищується, зникає. Втрата культурних цінностей із фондів будь-якого музею України може стати одним із найтрагічніших наслідків децентралізації, якщо вчасно не нейтралізувати існуючі загрози.

 

    Ви можете запропонувати новину за поштою Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Всі новини
Переглянуто 1435 раз

Залиши коментар

Коментарі (0)